Людина  - найвища цінність

                          Мета:  допомогти учням зрозуміти суть людського життя, визначити своє місце  в     

                                      ньому, сприяти вихованню в них людяності, чесності, працьовитості,   

                                         відповідальності, любові до людей, до рідної землі;  розвивати в учнів   

                                   допитливість, інтерес до навколишнього життя, прагнення з'ясовувати, доводити, міркувати.  Розширити знання учнів про життя В.                    

                       Сухомлинського, його твори;  збагачувати активний словник учнів, розвивати вміння, формувати ціннісні судження про гармонійне життя

                                                                 Пам'ятай! Життя є дар, великий дар.

                                                І той, хто його не цінує, його дарунка не заслуговує

                                                                                                           Леонардо да Вінчі

1. Оргмомент        
2. Актуалізація опорних знань.

                             Людське життя... Неповторне та звичне, радісне й сумне, сповнене глибоких переживань, солодке, як мед, і гірке, як полин.

         Л                                                                       юди, їх мільйони... усі вони зовсім різні й чимось неповторні. Вони, мов ті зорі на небі, що горять своєрідним світлом.

                                   Зверніть увагу на епіграф нашого уроку Вдумаймось у слова Леонардо да Вінчі: «Пам'ятай! Життя є дар, великий дар, і той, хто його не цінує, ць                                                                                                                                                                           ого дарунка не заслуговує».

- Хто розуміє вислів Леонардо да Вінчі?

Звичайно, нікому не дано з цілковитою точністю визначити своє майбутнє.

                    Людина – це найбільш геніальний витвір природи як у біологічному, так і в соціальному плані. Вона є суспільною істотою, продуктом трудової діяльності і культури.      Тому сутність іі визначається сукупністю усіх суспільних відносин. Ми захоплюємося передусім фізичною досконалістю людини, багатющими потенці                           йними можливостями її фізичного і соціального розвитку. Лише людина володіє унікальними здібностями пізнання себе і оточуючого світу, здатна впливати          на нього.

Та все     кожному під силу намітити власний шлях самотворення, кожному слід знати, що він спроможний підсилити в собі, а що відкинути чи хоча би пом'якшити. Щодня      перед кожним із вас постають запитання: хто я? Навіщо я прийшов у цей світ? Куди йде моє життя? Що залишу після себе? Чи хтось колись про мене згадає? Зда ється, це прості запитання, але дати відповідь на них стає все важче й важче.

Життя - це ваша таємниця, проте ви повинні реалізувати себе, свої можливості, свою суть, пройшовши всі етапи, запрограмовані його віковими особливостями: людина повинна пройти молодість, зрілість, залишити

спадщину, тобто посадити дерево, збудувати дім, виростити дитину.

3. Повідомлення теми, мети уроку.

Як ви вже зрозуміли, сьогодні на занятті ми будемо говорити про людину, про ї призначення на землі. І тому тема нашого уроку -  «Людина – найвища цінність»

4.  Пояснення нового матеріалу.

Людина – найбільша цінність світу. Вона спроможна змінити світ на краще. Людина повинна поспішати жити, творити добро, красу світу, прагнути жити в гармонії з навколишнім світом.

Кожна людина – цілий світ. Вона повинна  замислюватися над тим : «а чи так я живу? Що треба зробити, щоб залишити по собі добру пам'ять?

           Над цією проблемою наполегливо працював наш земляк, видатний педагог Василь Олександрович Сухомлинський.

          Бути людиною за  Сухомлинським – це в першу чергу розвивати в собі духовні цінності. Людина може мати визнання, вміти працювати, але в плані духовності та моральності бути не розвиненою. Павлиський педагог прагнув до народження доброти в серці кожного школяра, підкреслював, що лише добро вміє захищатися. Надзвичайного значення у вихованні особистості автор надавав формуванню у дитини духовності, яка  є мірилом її людської цінності, суспільної значущості.

           Своє розуміння духовності він розкриває так: « … ми включаємо в поняття «духовний світ», «духовне життя» такий смисл: сфера духовного життя людини – це розвиток, формування і задоволення її моральних, інтелектуальних та естетичних запитів і інтересів у процесі активної діяльності. Духовність – осмислення особистістю гуманістичного сенсу цілей власного життя, людської життєдіяльності загалом» (3, с. 304)таке осмислення дає змогу збагнути високу мету, задля якої живе людина, відчувати власну неповторність, усвідомити відповідальність за те, що вона робить, зрозуміти, «що життя – це постійна, невідступна боротьба зі злом в ім’я перемоги добра на землі.»

            У своїх працях видатний педагог виділяє одними із основних звички поступитися власними інтересами, якщо треба віддати свої сили в імя добробуту іншої людини; виховання моральної звички в само розумінні, емоційному переживанні й само оцінювані власних вчинків, особливо тих, які відображають ставлення до своїх рідних, близьких, праці.

           У роздумах В.Сухомлинського совість є носієм ядра особистості, а осмислене переживання її – самовідповідальністю. На питання: "Що потрібно для того, щоб у розуму був такий неспокійний строгий вартовий - чутлива совість, як практично досягти того, щоб бажання бути кращою стало одним із найглибших бажань, які надихають, облагороджують поведінку, взаємини в колективі?" - павлиський педагог дає однозначну відповідь: потрібні добрі, благородні вчинки.

   У творах В.Сухомлинського є низка суджень, положень, які підкреслюють велику роль самосвідомості в морально-духовному розвитку особистості. Самосвідомість як процес включає такі основні складові: саморозуміння, емоційне переживання та оцінювання самого себе. На погляд В.Сухомлинського, саме на ці види самоставлення має звернути увагу вчитель, починаючи з перших днів навчання дитини в школі й акцентуючи на них увагу в підлітковому віці. Але розуміння, емоційне переживання й оцінювання самого себе має бути не ізольованим від суспільства, а пов'язаним із життям серед людей, із творенням добра для людей.

   Вивчаючи з дітьми азбуку моральної культури, видатний педагог використовував методи роз'яснення, переконання, повчання, спонукання до діяльності. "Ти живеш серед людей. Не забувай, що кожний твій вчинок, кожне твоє бажання позначається на людях, що тебе оточують. Знай, що є межа між тим, що тобі хочеться, і тим, що можна. Перевіряй свої вчинки, запитуючи сам себе: чи не робиш ти зла, незручності людям? Роби все так, щоб людям, які тебе оточують, було добре" [7, с 146].

                      Оцінювання вихованцем самого себе пов'язано із гуманними стосунками з людьми та ставленням до навколишнього світу. Таким чином, мірою внутрішньо-морального світу особистості стає інша людина, її оцінне судження. "Що подумають люди? Ця тривожна думка є, образно кажучи, тим найтоншим проводом, через який від серця до свідомості йде емоційний сигнал: я перестану сам себе поважати, якщо заплющу очі на те, що діється навколо мене" [2, с 252].

                    Отже, достатньо обґрунтованим є положення В.Сухомлинського, що "справжнє виховання - це самовиховання". Саме в процесі самовиховання людина свідомо виявляє і позитивно трансформує свої індивідуальні риси. Критерії ефективності виховного процесу співвідносяться із здатністю учня самостійно продовжувати процес самотворення. Ефективним засобом залучення учнів до самовиховання у сучасних умовах вважається привернення уваги дітей до таємниць і духовних скарбів свого внутрішнього світу, до духовних цінностей. Першим кроком формування духовних цінностей можна розглядати самопізнання.

   В.Сухомлинський, як ніхто, бачив велику виховну небезпеку в тому, що освіта орієнтувалася на інтелектуальний розвиток школяра, не приділяючи належної уваги людському серцю, не розгортаючи систематичної рефлексивної діяльності в цьому напрямі. Сутність процесу виховання підростаючої особистості він вбачав у культивуванні сердечності. "Виховання серця - це цілий світ турбот і тривог, про які ми, дорослі, ніколи не повинні забувати. Я бачу своє найголовніше виховне завдання в тому - підкреслює В.Сухомлинський, - щоб у дитячій душі стверджувалися співчуття, жалість, доброта до всього прекрасного, що є в світі, і насамперед до людини" [8, с.114].

   Саме чуйність, піклування, емпатія і складають систему добрих почуттів, які в своїй єдності В.Сухомлинський визначив як сердечність. Становлення сердечності перш за все має стосуватися всього живого на землі - рослин, тварин, людей. "Щоб запобігти безсердечності, ми виховуємо дітей у дусі сердечної турботи, неспокою про живе і красиве, про рослини, про квіти, про птахів, про тварин. Дитина, яка бере близько до серця, що в зимову холоднечу синичка беззахисна, і рятує її від загибелі, оберігає деревце, ця дитина ніколи не стане жорстокою, безсердечною і щодо людей" [7, с.149].

                     У процесі формування духовних цінностей особливим предметом піклування В.Сухомлинський вважав емоції. На його думку, сама суть процесу становлення морального обличчя людини є у вихованні емоцій. На перше місце педагог ставив переживання радості: від сприйняття світу, своєї праці, яка прикрашає землю. Звичайно, дитина має звідати і сум, і печаль, і тривогу, і біль душі, коли вона бачить щось у житті не таким, яким воно має бути. Окремо В.Сухомлинський виділяв емоційні переживання, спрямовані на іншу людину - щастя творення радості для інших людей - для батьків, друзів, знайомих і не знайомих людей. Також закликав вихователів дбати про те, щоб у внутрішній світ вихованця увійшли почуття радості і печалі інших людей.

            Сьогодні така освітня ідея стає домінуючою, бо проголошує людину найвищою цінністю суспільства, пропонує шляхи і принципи виховання особистості, здатної до активної творчої діяльності, саморозвитку і самовдосконалення

           Пафосом духовності проникнуті щирі, довірливі розмови педагога про красу природи і обов'язок її берегти, любов дитини до батьків та високий обов'язок творити добро в ім'я людей. У творчості педагога-гуманіста знаходимо всебічне висвітлення всіх складових духовності в їх органічній єдності, завдяки яким людина спроможна стати й бути особистістю. Він розглядав формування духовних цінностей особистості як безперервний процес, головним моментом якого має бути утвердження ідеалу добра в доступній їй активній творчій життєдіяльності. "Справжнє виховання полягає в тому, щоб моральний ідеал добра, правди, честі, духовної праці жив у кожному юному серці, утверджувався в активній діяльності як невід'ємна частина власного єства, власної думки, почуттів, намірів" [3, с 257].

                  Сьогодні така освітня ідея стає домінуючою, бо проголошує людину найвищою цінністю суспільства, пропонує шляхи і принципи виховання особистості, здатної до активної творчої діяльності, саморозвитку і самовдосконалення.

5.    Підсумок заняття

            Підсумок нашого заняття хочеться підвести віршем В.О.Сухомлинського.

Коли ж судилось нам всім жить в одному світі,

Єднаймось всі разом у радості й біді.

Давайте, щоб душа жила у щастя світлі,

Щоб людства рід зберігся на землі.                            

                                                        В.О.Сухомлинський

Який слід повинна залишити людина на землі?

                                       Читання притчі     ( якщо є час)

Старий Майстер звів кам'яний будинок. Став осторонь і милується. «Завтра в ньому оселяться люди», - думає з гордістю. А в цей час біля будинку грався Хлопчик. Він стрибнув на сходинку  залишив слід своєї маленької ніжки на цементі, який ще не затвердів.

- Для чого ти псуєш мою роботу? - сказав з докором Майстер.

Хлопчик подивився на відбиток ноги, засміявся й побіг собі. Минуло багато років. Хлопчик став дорослим Чоловіком. Життя його склалось так, що він часто переїздив з міста до міста, ніде довго не затримувався, ні до чого не прихилявся - ні руками, ні душею.

Прийшла старість. Пригадав старий Чоловік своє рідне село на березі Дніпра. Захотілося йому побувати там. Приїхав на батьківщину, зустрічається з людьми, називає своє прізвище, але всі знизують плечима

- ніхто не пам'ятає такого.

- Що ж ти лишив після себе? - питає у старого Чоловіка один дід. - Є в тебе син чи дочка?

- Немає в мене ні сина, ні дочки.

- Може, ти дуба посадив?

- Ні, не посадив я дуба...

- Може, ти поле випестував?

- Ні, не випестував я поля...

- То, мабуть, ти пісню склав?

- Ні, й пісні я не склав.

- То хто ж ти такий? Що ж ти робив усе своє життя? - здивувався дід.

Нічого не міг відповісти старий Чоловік. Пригадалася йому та мить, коливін залишив слід на сходинці. Пішов до будинку. Стоїть той, наче вчора збудований, а на найнижчій сходинці - закам'янілий, відбиток хлопчикової

ніжки.

- Ось і все, що залишиться після мене на землі, - з болем подумав старий Чоловік. - Але цього ж малою, дуже мало...  Не так треба жити...

 Видатний педагог В. Сухомлинськийвважав: «Ти не завжди будеш дитиною. Ми з'являємося на світ і спочатку буваємо маленькими дітьми для того, щоб, ставши дорослими, залишити свій слід на землі, прожити життя справжніми людьми. Прагни швидше стати духовно зрілим творцем, мислителем, трудівником. Людина смертна. Ми йдемо в небуття, але, разом з тим, людина  безсмертна. Твоє безсмертя в тому, що ти зумієш створити для людей, для своєї Батьківщини».

То ж творіть, дерзайте, захоплюйтесь і дбайте про те, що ви залишите для нащадків.

Не забувай ні на хвилину свого призначення, Людино!

Бо якщо станеш забувати, то будеш ти нічим ставати.

Бо як забудеш - всохнуть ріки, на світ народяться каліки,

А опромінені тополі підуть собі степами голі.

Бо якщо станеш забувати, тоді себе не врятувати,

Бо віра вмре, надія згасне, своє ім'я забудеш власне.

абудеш ім'я свого роду, і ім'я батька і народу,

Забудеш знати, і уміти, і рідну мову розуміти.

ЖИТТЯ - ЦЕ МИТЬ, ЗУМІЙ ЙОГО ПРОЖИТИ

                                                      ЛІТЕРАТУРА

1. Авдеев А.А., Невярович В.К. Наука о душевном здоровье. Основы православной психотерапии / А.А. Авдеев, В.К. Невярович. -М.: Руський Хронографъ, 2001.

2. Бех І.Д. Виховання особистості /1.Д. Вех. - К.: Либідь, 2003.

3. Бодалев А.А. Вершина в развитии взрослого человека: характеристики и условия достижения / А.А. Бодалев. - М.: Флинта Наука, 1998. -168 с.

4. Каралаш Н.Г. Криза духовності та ціннісних орієнтацій індивіда. Духовність українства: Збірник наукових праць / Н.Г. Каралаш.-ЖДПУ, 2001.-Вип.З-С. 36-38.

5. Сухомлинський В.О. Серце віддаю дітям / В.О. Сухомлинський. -К.: Рад. шк.,1977. -Т. 3. -С. 304.

6. Сухомлинський В.О. Павлиська середня школа / В.О. Сухомлинський. -К.: Рад. шк., 1977. -Т. 4. -С. 146, 149.

7. Сухомлинський В.О. Батьківська педагогіка / В.О. Сухомлинський. - К.: Рад. шк., 1978. -С. 114.

Додатковий матеріал

  Я хочу ознайомити вас ще з одним твором-притчею. Нехай кожен з вас спробує самостійно     

                     продовжити речення, яке є назвою цієї притчі.

                                Життя людини - це найвища цінність

В одного батька було двоє синів. І ось настав час, коли кожен з них мав піти власною дорогою. Покликав їх батько до себе і каже: «Віддаю я вам усе своє багатство. Кожному даю коштовності, землі та все, що є на цих

землях. Розпоряджайтеся ними, примножуйте та пам'ятайте мою настанову: найвища цінність - це життя людини. Обіцяйте мені, що будете берегти життя, як найдорожчий скарб». Сини пообіцяли та й розійшлися своїми дорогами.

Старший син, прийшовши у свої землі, одразу найняв собі найкращу охорону та велику кількість прислуги. Звелів побудувати найміцніший палац і не зводити з нього очей ні вдень, ні вночі, щоб його дорогоцінному життю нічого не загрожувало. Слуги приносили йому найкращу їжу та напої, виконували всі його забаганки. Відокремився він від усього світу, щоб ніяка хвороба чи тривожна звістка не турбували його життя - батькові ж

обіцяв.

Молодший син часом обходив свої землі. Однак невдовзі побачив велике скупчення людей, що збиралися воювати між собою. Він запитав у них: «Навіщо ви вирішуєте свої проблеми насиллям? Ви ж маєте змогу все

обговорити та домовитись». «А ми про це ніколи не думали. Бійкою все вирішували наші батьки, діди і прадіди, тому й ми так робимо. А й справді, чому не домовитись». Війна скінчилась, навіть не розпочавшись,

а вдячні матері та жінки кинулись до ніг молодшого сина, дякуючи за збережене життя їхніх синів і чоловіків.

Попрямував він далі. Незабаром його очам відкрилася жахлива картинка. Змарнілі, обідрані люди жебракували на дорозі, ведучи за собою малих, немічних, голодних дітей. «Що змусило вас так жити?», - запитав їх. І люди розповіли, як жили вони колись у прекрасному місті, поряд з яким була повновода ріка, зеленів чудовий ліс, повний різноманітної живності. Та сталось так, що для своїх потреб люди вирубали всі дерева. Кудись зникла вся живність, мисливці вже нічого не приносили з полювання. Згодом пересохла й річка, що витікала десь із лісу. На місто весь час обрушувався буревій, родючі землі перетворились на пустирі. Не стало ні їжі, ні води. Прекрасне місто почало перетворюватись на пустелю, в якій люди не змогли б жити. «Спробуймо всі разом відродити ліс і річку, та і все місто!» - вигукнув молодший син. За його прикладом люди почали насаджувати дерева, пізніше туди повернулися тварини і птахи. Десь у глибині лісу задзюрчав струмок, поступово перетворюючись у річку, переповнену рибою. Ожила природа навколо міста, щедро обдаровуючи всіх своїми плодами. Повернулось до людей життя, не боялись вони вже за майбутнє своїх дітей. З того часу в цих землях усі живуть у мирі, любові, достатку, бо молодший син й інших навчив батьківської мудрості.

Докотилася звістка про долю синів до самого батька. «Лише один з моїх

синочків правильно зрозумів мою настанову», - із жалем промовив він. А люди й досі в тих землях пам'ятають про життя одного із синів, ще й своїм дітям переказують, а про життя іншого й згадки не лишилося.

Про кого йшлось у притчі? (Про двох синів та їхнього батька.)

Кого ж із синів люди й досі пам'ятають, а про кого і згадки не лишилось? Чому? (Пам'ятають молодшого, бо він присвятив своє життя іншим людям.)

Як ви вважаєте, чиє життя можна назвати найціннішим скарбом?

А яку цінність має життя старшого сина? Чому?

На кого ви б хотіли бути схожими?

Що для цього необхідно?

Продовжіть речення: « Людина  найвища цінність,тому що...»             

  До річниці педагога-новатора В.О. Сухомлинського. 

             Перед сучасною школою стоїть складне і відповідальне завдання – формування особистості, здатної самостійно оволодівати знаннями і вміти застосовувати їх на практиці. Успішне його виконання вимагає значного підвищення ролі мислення у навчальному процесі, в розумовому та здоровязберігаючому розвитку дітей.

               Вчені довели, що кожен навчальний предмет, у межах свого власного  змісту об’єктивно містить можливості для комплексної дії на особистість учня.

Шкільний курс основ здоров’я, має для цього великі  можливості. І одним з найважливіших завдань, що стоять перед учителем є здійснення систематичної роботи щодо їх реалізації.

                 Основоположником навчання основ здоров’я в школі є видатний український педагог-мислитель В.  О.  Сухомлинський.  Розвиваючи кращі ідеї світової гуманістичної педагогіки, він, як ніхто інший у жорстокому XX столітті,  зумів  високо  підняти  над усіма скороминущими цінностями ідеал здоров’я. Учений у книзі “Серце віддаю дітям”, у розділі “Здоров’я, здоров’я і ще раз здоров’я”, стверджує: “Я не боюся ще й ще  раз повторити:  турбота про здоров’я  –найважливіша праця вихователя.  Від життєрадісності,  бадьорості дітей залежать їхнє духовне життя,  світогляд,  розумовий розвиток,  міцність знань, віра у свої сили. Якщо виміряти всі мої турботи й тривоги про дітей , то добра половина з них – про здоров’я”. » [6, С.109

                    Здоров’я дитини В.  Сухомлинський сприймав глибинно,  суттєво й  комплексно,  з педагогічної точки зору,  а не в медичному тлумаченні –  як відсутність хвороб. “Педагог має справу з мислячою матерією, здатність якої в роки дитинства сприймати й пізнавати навколишній світ значною мірою залежить від здоров’я дитини.  Ця залежність дуже тонка й важковловима. За В.О.Сухомлинським, здоров’я – це повнота духовного життя, радість, ясний розум, що залежить від особистості. Він говорив, що «піклування про здоров’я – це найважливіша праця вихователя…»

                   Позитивний досвід із формування здорового способу життя був зібраний у Павлиській середній школі. В цій школі учні завжди перебували під пильним наглядом лікарів, навіть сам педагог прочитав велику кількість книг з медицини, щоб у разі потреби надавати будь-яку допомогу школярам. Головними принципами школи були: берегти легко уразливу хворобливу психіку дитини; усім шкільним побутом відволікати дітей від похмурих думок і переживань, плекати в них життєрадісні почуття; у жодному разі не дати дитині зрозуміти, що до неї ставляться, як до хворого [1, С.4].

                      Одним із важливих напрямів діяльності школи В.О.Сухомлинський вважав необхідність дотримання санітарно-гігієнічних вимог щодо обладнання й оснащення приміщення для занять, що сприяє збереженню здоров’я, ефективній організації розумової діяльності. Він наполягав на постійному провітрюванні приміщень, де проходять уроки, де діти відпочивають. На його думку, внаслідок тривалого перебування дитини у приміщенні, тобто «кисневого голодування», можуть виникнути проблеми з очима, порушення обміну речовин, а тому дитина втрачає здатність до зосередженої розумової праці. Саме тому учні школи тривалий час перебували на свіжому повітрі, особливо восени й у весняні і літні дні [7, С.149].

                   Ще одним не менш важливим напрямом збереження здоров’я школяра є запобігання перенавантаженню під час навчання. Необхідно індивідуально підходити до кожного учня, бачити розумову роботу кожної дитини; піклуватися про повсякчасний розвиток знань; не допускати, щоб навчання перетворювалося на нескінченне надолужування пропущеного, не підтягувати без кінця «хвости»; надавати учневі вільний час, необхідний йому, як повітря для здоров’я.

                   Прислухаючись до порад Василя Олександровича, я на своїх уроках намагаюся не перевантажувати учнів, тим самим проводжу уроки – тренінги. На яких діти виконують різноманітні вправи: вправи на логічне мислення, вправи на релаксацію, вправи на увагу, уяву, спостереження, порівняння.

                   Викладачі павлиської школи не припускали, щоб  підлітки 12-15 років виконували домашнє завдання протягом 4-5 годин, тому що це калічить дитину, згубно позначається на її здоров’ї [7, С.149].

                  В оздобленні школи В.О.Сухомлинський пропонував уздовж стін посадити виноград, лоза якого давала б розсіяне світло і пропускала чисте повітря, тоді воно буде насичуватися киснем і очищатись від вуглекислоти. А в зимовий час радив поставити у школі багато цитрусових рослин, які теж очищують повітря й насичують його вітамінами. За кожним учнем було закріплено по 10 дерев – це своєрідна фабрика кисню.

               Скориставшись такою ідеєю, я як класний керівник намагаюся разом з дітьми та  батьками якнайбільше озеленити класну кімнату де навчаються їхні діти.

               Піклуючись про здоров’я школярів, В.О.Сухомлинський приділяв велику увагу загартовуванню. «Для всіх хлопчиків і дівчаток це стало звичкою.  У бесідах про людину я особливу увагу звертав на ранкову гімнастику та обтирання вологим рушником», - писав він [6, С.389]. Влітку ж педагог наполягав на тому, щоб діти ходили босоніж, не боячись дощу й холоду. На його думку, - це своєрідна профілактика попередження захворювань. Таким чином школярі загартовуються, тим самим зміцнюючи своє здоров’я.

               У піклуванні про здоров’я В.О.Сухомлинський знайшов однодумців і вірних помічників в особі батьків школярів. Він рекомендував рано класти дітей спати, але й рано будити. Тоді вони висипаються та бадьоро себе почуваються [1, С.19]. Узимку діти спали з відкритою кватиркою, а влітку на сіновалі, біля посіву зернових культур, тому що вони насичені фітонцидами, які вбивають мікробів. Навіть батькам він рекомендував біля вікон будинків саджати ліщину, яка позитивно впливає на здоров’я дитини. Все це помітно зміцнювало здоров’я школярів.

              Задля більшого перебування дітей сучасного покоління на свіжому повітрі, я влаштовую екскурсії: ми відвідали пожежну частину, і тим самим дізналися багато цікавого із роботи пожежного; також діти нашої школи часті гості лісового господарства – де вони не тільки дихають цілющим повітрям, а й допомагають вирощувати рослини для збільшення лісової маси, та рятують саджанці від бур’янів. 

             У формуванні здорового способу життя школярів педагог приділяв велику увагу харчуванню, яке, на його думку, повинно бути калорійним і збалансованим. Неприпустиме постійне харчування висококалорійними білками в поєднанні з великою кількістю рафінованого цукру [4]. В.О.Сухомлинський наполягав на тому, щоб діти якомога більше влітку їли свіжих фруктів та овочів, а батьки назиму варили повидло з шипшини, яка зберігає свої вітаміни.

               Отже, повноцінне харчування і фізичне загартування бережуть школярів від хвороб і дають змогу милуватися красою навколишнього світу.

               Особливу увагу педагог приділяв підліткам, адже, саме цей часовий проміжок у житті людини завжди привертає увагу, тому що він є критичною межею фізичного й соціального перетворення дитини на «юного дорослого» [3, 82]. В цей вік підлітки мають дуже вразливу психіку. У них виникає багато суперечностей. Наприклад, підліток намагається бути гарним, але в той же час не любить, щоб його виховували. Він прагне самоствердитися, але не може цього зробити. Існує необхідність у пораді й допомозі – і в той же час небажання звернутися до дорослого. Будь-яке зауваження вчителя сприймається «в штики» [5, С.13]. Тому В.О.Сухомлинський дуже вдало володів словом, щоб не травмувати нервову систему школяра, яка в цьому віці особливо чуйна і вразлива.

               Такі суперечності підліткового віку, без яких, на жаль, неможливо обійтись або відсунути на задній план, можна подолати вдалою виховною роботою.

               Такого роду виховна робота проводиться і у моїх підлеглих. Досить багато часу я проводжу з дітьми у бесідах, де розповідаю їм про правильні вчинки, та як навчитися безконфліктному спілкуванню. Водночас тісно співпрацюю з їх батьками, аби домогтися позитивного результату.

                Не можна не погодитись, що здоров’я величезною мірою залежить від духовного життя, від гармонії здорового тіла і здорового духу [2, С.47-50]. Піклування про людське здоров’я, тим більше про здоров’я дитини, – це не просто комплекс санітарно-гігієнічних норм і правил, не перелік вимог до режиму, харчування, праці, відпочинку. Це, насамперед, піклування про гармонійну повноту всіх фізичних і духовних сил. Вінцем цієї гармонії є радість творчості [6, С.109]. Тому джерелом здоров’я будь-якого школяра є радість, а саме перебування дитини під враженням казкових, фантастичних образів, зачарування природою.

Таким чином, наведені вище педагогічні погляди В.О. Сухомлинського не вичерпують усіх позитивних напрямів розвитку і втілення у практику ідеї виховання здорової дитини. Але в сукупності вони створюють величезні можливості щодо зміцнення здоров’я школярів.

                                                    Література

1.      Борисовский А.М. Народный учитель Василий Александрович Сухомлинский. – Фрунзе, 1972.

2.      Іонова О.М., Омельченко О.В. В.О. Сухомлинський про виховання здорової дитини // Педагогіка, психологія та медико-біологічні проблеми фізичного виховання і спорту. – Харків: ХДАДМ (ХХПІ), 2006. - № 11.

3.      Кінденко В.П. Специфіка формування теоретичних знань з фізичної культури в учнів підліткового віку //Педагогіка і психологія: науково-теоретичний журнал за ред. В.Г. Кременя. – Київ: Педагогічна преса, 2000. - № 1.

4.      Ликов В.Н. Народна педагогіка В.О. Сухомлинського. – Кіровоград, 2003.

5.      Любицына М.И. В.А. Сухомлинский о воспитании детей. – Ленинград, 1974.

6.      Сухомлинский В.А. Избранные произведения: В 5 т. – К.: Радянська школа, 1980. – Т.3.

Сухомлинский В.А. Павлышская средняя школа. – М.: Просвещение, 1969.

7.  Антонець,  Н.  Я.  Погляди В.  О.  Сухомлинського на процес шкільного

навчання [Текст] / Н. Я. Антонець // Рідна шк. – 2002. – № 5. – С. 16–18.

8.  Валецька,  Р.  О.  Основи валеології :  підруч.  для вищих навч.  закладів

[Текст] / Р. О. Валецька . – Луцьк : Волин. кн., 2007. – 347 с.

9.  Сухомлинський,  В.  О.  Серце віддаю дітям  [Текст] /

В. О. Сухомлинський // Вибр.  твори :   в 5  т. – Т.  3. – К. :  Рад. шк.,  1977. – 

С. 7–299.

10. Сухомлинський, В. О. Як любити дітей [Текст] / В. О. Сухомлинський  //

Вибр. твори : в 5 т.– Т. 5. – К. : Рад. шк., 1977. – С. 292–303. Література

Посилання на сайт